Стаття: Петренко В.В. Реформування шкільної освіти 1955–1960 рр. – впровадження політехнічного навчання в м. Білій Церкві.

Петренко В.В. заступник директора Білоцерківського краэзнавчого музею

Реформування шкільної освіти 1955–1960 рр. – впровадження політехнічного навчання в м. Білій Церкві.

 

         У поступальному розвитку будь-якого суспільства чи не головну роль поряд з іншими чинниками відіграє освіта. Вона повинна своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються у науці, техніці, виробництві. В умовах науково-технічної революції вона може і повинна виступати не лише необхідною умовою, а й активною причиною прогресивних змін у всіх інших елементах, фактором прискорення науково-технічного прогресу і розвитку виробництва.

         Одним із головних завдань нашого уряду є інтеграція освіти незалежної України у світову освітню систему, її демократизація і гуманізація неможлива без ретельного вивчення суспільно економічних передумов і власного історичного досвіду, його об’єктивної оцінки та врахування відповідних уроків. Лише уникаючи зайвої як ідеалізації, так і драматизації цього досвіду в певні історичні періоди, можна об’єктивно оцінити надбання і втрати дотеперішньої  системи освіти, роботу з педагогічними кадрами. Саме враховуючи це, у пропонованій роботі розглядаються соціально-економічні умови перебудови, історичні аспекти шкільної освіти взагалі та безпосередньо Білої Церкви.

         Об’єктом дослідження є шкільна освіта  Білої Церкви в її історичному розвитку. Розглядається вона як складова державних утворень періоду відбудови радянської політичної системи в контексті  суспільно-політичного життя та впровадження політехнічного навчання.

         Хронологічні рамки дослідження обмежуються періодом з 1955 до 1960 року.

          Метою дослідження є з’ясування соціально-економічних передумов становлення і розвитку загальноосвітньої школи, зростання ролі освіти як фактора господарського розвитку країни та вплив суспільно-політичного життя на систему освіти, її кількісні і якісні показники. Здобутки загальноосвітньої школи у цьому процесі незаперечні. Тому мною ставилося завдання узагальнити набутий теоретичний і практичний досвід у 55–60 роках ХХ століття та основні напрями вдосконалення цієї галузі освіти, її окремих  компонентів.

         У Директивах по шостому п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1956–1961 рр. ставилося завдання: «Здійснити в основному загальну середню освіту в містах і сільській місцевості шляхом навчання дітей і молоді в середніх спеціальних навчальних закладах. Розвивати політехнічне навчання у загальноосвітній школі, забезпечувати ознайомлення учнів з найважливішими галузями сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва». Рекомендувалося забезпечити тісний зв’язок навчання з суспільно корисною працею [8].

         Із року в рік дедалі зростаючий розмах семирічної і середньої освіти вимагав від державних і господарських організацій, органів народної освіти напруженої і узгодженої роботи. Передусім упорядковувалася  шкільна мережа: об’єднувалися школи з малою кількістю учнів, реорганізовувалася частина початкових шкіл у семирічні, а частина семирічних – у середні.

Таблиця 1. Мережа шкіл міста у 1955–1960 рр.

 Навчальні

роки

Початкові

Семирічні

Середні

Робітничої молоді

Восьмирічні

1955–1956

1

4

6

2

1956–1957

1

 

4

6

2

1957–1958

1

4

6

2

1958–1959

2

6

9

2

1959–1960

8

4

7

         У період п’ятої п‘ятирічки школи нагромадили деякий досвід навчально-виховної роботи в нових умовах, відповідно до нових завдань уряду. Набуття політехнічних знань у процесі вивчення основ наук і перш за все фізики, хімії, біології, математики, креслення було одним із завдань загальноосвітньої школи. Вчителі шкіл прагнули пов’язувати матеріал з практичним життям. Однак, виявилось, що цього недостатньо – потрібні зміни в навчальних планах, програмах, назріла потреба в більш серйозних зв’язках школи з виробництвом [2, арк.3]. Саме життя викликало необхідність суспільно-корисної праці учнів, підпорядкованої навчальним і виховним цілям.

         З 1955–56 навчального року школи країни і міста Білої Церкви працювали за новими навчальними планами і новими програмами. В плани було включено не лише екскурсії на виробництво, а й практичні роботи:

І–ІV класи – ручну працю;

V–VІІ класи – працю у шкільних майстернях, лабораторіях і навчально-дослідних ділянках;

VІІІ–Х класи – проведення практикумів з машинознавства, електротехніки і сільського господарства [2, арк.10]. 

         Значно зросла допомога школам у справі організації політехнічного навчання. Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Союзу РСР від 16 травня 1955 р. школи міста отримали допомогу від промислових підприємств, МТС, радгоспів, колгоспів. Так завод ім. Першого травня передав чотири верстати.  Хлібокомбінат – токарний верстат, ковальське горно. Артіль «9-е січня» – токарний верстат та бормашину. Швейна фабрика – швейні машини. Від автоколони школи отримали учбову автомашину «ГАЗ». Газета «Ленінський шлях» передала школі по балансовій вартості легкову учбову машину, учбовий мотоцикл та стару друкарську машинку. Виконуючи розпорядження Ради Міністрів промислові підприємства міста передали школам 93 верстати, 8 різних моторів, 8 автомашин та інші машини [2, арк.10].

          Кількість спецкласів у школах міста з кожним роком збільшувалася. За даними архівних матеріалів, можна зазначити, що з 1 вересня 1956 року в Білій Церкві в сш №1, 2, 3, 4 працювало чотири 8-х класи, середня наповненість класів близько 30 учнів. Восьмикласники оволодівали професіями токарів, електромонтажників та швачок. Виробниче навчання в спецкласах проводилося на базі  заводу ім. Першого травня, технічного училища і швейної фабрики. Учні для проходження практики ділилися на групи, одна група працювала з 8 до 12 години, інша –  з 13 до 17 годин [3, арк.4].

         В сш №9, на базі Білоцерківського сільськогосподарського технікуму та Білоцерківського консервного заводу, було створено спецкласи по підготовці фахівців середньої кваліфікації профілю технік-технолог консервного виробництва. На кінець 1956–57 н.р. таких класів було: VIII–X кл.–3; IX–X кл. – 2; X–XI кл.–2. Разом 7 класів, у яких навчалося 222 учні. Спецкласи навчалися за окремими навчальними планами, затвердженими Міністерством Освіти та Міністерством Промисловості продовольчих товарів. Навчальні плани для спецкласів включали такі предмети:

  1. Українська мова                                     
  2. Російська література                             
  3. Алгебра                                                    
  4. Геометрія                                                 
  5. Тригонометрія                                        
  6. Фізика                                                      
  7. Іноземна мова                                         
  8. Природознавство                                  
  9. Географія                                                
  10. Історія                                                      
  11. Фізичне виховання                                
  12. Креслення  
  13. Технічна механіка  
  14. Загальна електроніка
  15. Хімія неорганічна
  16. Хімія аналітична
  17. Хімія органічна
  18. Хімія фізколоїдна
  19. Техніка металів
  20. Гідравліка і насоси 
  21. Техніка консервації виробів
  22. Мікробіологія і біохімія.           
  23.  Теплотехніка.   

         Для проходження курсу теоретичного навчання та практичних робіт при школі  устатковувалися кабінети: фізичний, природничий, хімічна лабораторія, кабінет креслення, слюсарна майстерня [3, арк.106].

         Виробниче навчання давало практичне поняття про сучасне виробництво. Учні спецкласів під час проходження практики переконувалися в необхідності опанування основних наук. У них підвищувався інтерес до знань з фізики, хімії, математики, праці. Виробничу практику влітку учні проходили по договору  на консервних заводах України: Вінницькому, Кам’янець-Подільському, Гайсинському, Бродівському, Пирятинському [4, арк.114].

         В сш № 2 були створені спецкласи з виробничим навчанням електромонтажної та швейної справи. Так як власної бази школа не мала, вивчення електромонтажної справи здійснювалося на базі Білоцерківського технічного училища – в лабораторіях та майстернях. Теорія вивчалася в школі, головним чином у зимові місяці. В теплу пору року учні протягом місяця проходили виробничу практику по лінії ЛТУ- Біла Церква, Фастів, Біла Церква–Київ, Біла Церква–Сухоліси.  Всі викладачі  спец- предметів у школі працювали за сумісництвом [4, арк.110].

         Спецкласи зі швейної справи працювали в спеціально обладнаній майстерні, де було встановлено 8 спеціальних машин класу 22-а і 4 індивідуальні машини для роботи тих учнів, які повільно сприймали практичні навики. Ці машини працювали на малих оборотах, що задовольняло навчальний процес. В майстерні було обладнано спеціальний стіл для прасування та дві праски. В школі працював спеціаліст–інженер зі швейної справи, якого було звільнено від роботи на виробництві,  він керував всіма процесами, надавав консультації зі швейної справи. Практичні роботи проходили по групах у дві зміни протягом чотирьох годин. Важливе місце в навчальному процесі мали контрольні завдання для практичних робіт, які враховувалися в спеціальній карточці, де вказувався час виконання, матеріал, оцінка вчителя за кожну роботу. «Великим недоліком в роботі було те, що в школі відсутній необхідний матеріал для практичних робіт – матерія, нитки. Перший рік школа використовувала лоскутки-відходи швейної фабрики індивідуального пошиву, а надалі попит збільшився і ця організація відмовила в допомозі. Школа стала приймати  замовлення дитячих садків та дитячих будинків на пошиття халатів, наволочок, простирадл, чохлів для стільців та ін. В результаті учнями було пошито 40 халатів, 98 наволочок, 50 простирадл, 70 чохлів, 8 українських сорочок та 8 шароварів для танцювального гуртка школи. Школа використовувала також виробничу базу швейної фабрики: петлеметальні, краєобмотувальні машини та машини для пришивання ґудзиків» [1, арк.111].

Але в роботі спецкласів було і ряд недоліків:

  • відсутність підручників зі спеціальних предметів та методичної літератури   (учні вели конспекти);
  • відсутність спецодягу;
  • програма виробничого навчання була перевантажена;
  • недостатньо годин виробничої практики;
  • уроки із загальноосвітніх предметів (фізики, математики, креслення, хімії) проводилися без врахування специфіки виробничого навчання.

На усунення цих та інших недоліків був спрямований Закон «Про здійснення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР», прийнятий у 1958 році. У ньому зазначалося, що повна середня освіта молоді, починаючи з 15–16-річного віку, здійснюється на основі поєднання навчання з виробничою працею з тим, щоб уся молодь у цьому віці включалась у суспільно корисну працю. Була визначена така система освіти: загальна обов’язкова восьмирічна освіта для дітей віком від 7 до 15-16 років; повна середня освіта молоді, починаючи з 15–16-річного віку [8].

         Восьмирічна трудова політехнічна школа повинна була давати учням міцні основи загальноосвітніх і політехнічних знань, виховувати любов до праці і готовність до суспільно корисної діяльності, здійснювати моральне, фізичне та естетичне виховання учнів.

         Повна середня освіта здійснювалася у навчальних закладах таких типів:

  • школа робітничої і сільської молоді, в яких особи, що закінчили восьмирічну школу і працюють в одній із галузей народного господарства, дістають середню освіту і підвищують професійну кваліфікацію. Термін навчання в таких школах 3 роки;
  • у середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням, в яких особи, які закінчили восьмирічну школу, отримують протягом 3 років середню освіту і професійну підготовку для роботи в одній із галузей народного господарства або культури.

         Відповідно до цього закону в Україні були накреслені конкретні заходи перебудови загальноосвітньої школи. У квітні 1959 року це питання було розглянуте на засіданні Верховної Ради Української РСР, яка прийняла «Закон про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР». Законом було визначено, що головним завданням школи  є підготовка учнів до життя, суспільно корисної праці, подальше підвищення рівня загальноосвітньої і політехнічної освіти, підготовка освічених людей, які добре володіють основами наук. Основою навчання і виховання в загальноосвітній школі стало поєднання навчання з продуктивною працею, виховання любові до праці і готовності до громадсько-корисної діяльності, здійснення морального, фізичного і естетичного виховання дітей.

         У відповідності з цим законом, замість семирічного вводилося обов’язкове восьмирічне навчання для дітей і підлітків від 7 до 15–16 років. «Загальне обов’язкове восьмирічне навчання, – зазначалося в законі про школу, – являється державним завданням, його здійснення повинно стояти в центрі уваги органів державної влади, громадських організацій і всіх батьків» [7, с.15].

         Виконуючи нормативні законопроекти в м. Білій Церкві станом  на 1959-1960 навчальний рік було середніх шкіл – 8, восьмирічних – 7, середня школа-інтернат – 1, школа для глухонімих – 1.  В двох останніх школах навчання проводилося українською мовою. В масових школах №2,4,5,7,8 – російською мовою; №3,9,10,11,12,13,14,17,16 – українською мовою; у восьмирічній школі №6 – двома мовами [5, арк. 78].

         За рахунок приєднання Ротка і Заріччя у 1959 році до Білої Церкви, шкільна мережа розширилася на 2 середні, 2 семирічні і 1 початкову школу.       Згідно до постанови уряду «Про організацію шкіл з подовженим днем» у місті працювало 5 груп подовженого дня перебування учнів, які охоплювали 80 учнів І-ІV класів. Групи працювали з 12 до 17 години. Але, в зв’язку з тим, що ці групи утримувалися за рахунок батьків, вони проіснували недовго, батьки відмовилися від оплати [6, арк. 62].

         Значно покращилася матеріально-технічна база шкіл. Класна площа  розширилася. За рахунок державних капіталовкладень завершилося будівництво типового приміщення школи в Гайку, добудовано 6 класних кімнат в сш № 10, чотири класні кімнати в восьмирічній школі №17 та дві класні кімнати в семирічній школі №6. Майже закінчено цегляну кладку триповерхового приміщення школи-інтернату для глухонімих дітей.          Проведена робота по ремонту аварійних приміщень шкіл. Побудовані два фізкультурні зали в школі №3, введена в експлуатацію школа на залізничному селищі, підготовлена документацію  на розширення шкіл №19, 11. До будівельних робіт активно залучались учні. Були створені спеціальні  будівельні бригади при сш №3, №16, які активно допомагали будівельникам [6, арк. 14].

         Всього в школах міста на той час було 20 майстерень, з них по металу – 7, по дереву 10, комбінованих – 3. Майстерень не мали восьмирічні школи №6,7,12. Уроки праці  вони проводили на базі сш№4 та 9. Було створено 24 навчальні кабінети, з них фізичних – 8, хімічних – 9, біологічних – 7. Пришкільні дослідні ділянки мали всі школи. Кабінети, майстерні, бібліотеки шкіл поповнилися устаткуванням, наочністю і книгами на суму 123142 крб.

         Всі школи, за винятком школи-інтернату, працювали у дві зміни, а сш№3, 4, 9, 16 – у три. У третю зміну тут працювали школи робітничої молоді, які нараховували 947 учнів [6, арк. 15].

         З метою створення умов для продовження шкільного навчання працюючій молоді з 1959 року встановлювався скорочений робочий тиждень із збереженням 50% заробітної плати. На період випускних екзаменів надавалася додаткова відпустка із збереженням середньої заробітної плати за основним місцем роботи [9, с.121].

         Але якість знань учнів вечірніх  шкіл була ще низькою, більшість із них навчалися посередньо. Так з 947 учнів на кінець 1959–60 навчального року лише 173 навчалися на «5» та «4», 27 учнів залишено на повторний курс, 51 учень мав роботу на осінь, решта навчалися на «3».

         При комплектуванні шкіл учнями міський відділ народної освіти та директори шкіл намагалися охопити окремими школами учнів, що працювали на одному або споріднених за профілем підприємствах. Це давало можливість правильно організувати з учнями роботу по підвищенню їх професійної підготовки. Предмети підвищення професійної підготовки  викладали кращі інженери, начальники цехів, директори підприємств міста.. Одним із таких був директор заводу «Електроконденсатор».                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           Педагогічними кадрами всі школи міста були забезпечені повністю. В школах працювали 531 педагог.

Таблиця 2. Вчителі за освітою

Освіта

1955–1956

1956–1957

1957–1958

1958–1959

1959–1960

Вища

 

105

161

202

224

268

Незакінчена вища

80

 

121

83

85

90

Середня педагогічна

100

123

124

149

147

Загально-

середня

6

2

5

5

19

 

Педагогічні колективи активно проводили навчально-виховну роботу. В порівнянні з попередніми роками значно зросла успішність учнів. Якщо у 1958–1959 навчальному році з 8818 учнів не встигало 732, що становило 8,3 %  неуспішності, то в 1959–1960 навчальному році з 9256 учнів не встигало 675, що становило 7,3 % неуспішності.

В ході проведеного дослідження, опрацюванню архівних матеріалів, бази першоджерел  встановлено, що  в 1955–1960 рр. в Україні і в м. Білій Церкві в шкільній освіті відбулися значні зміни.

Уряд країни ставив перед органами народної освіти і школами завдання: розвивати політехнічне навчання, забезпечувати ознайомлення учнів з найбільш важливими галузями сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва. В процесі політехнічного навчання учні ознайомлювалися із загальними науковими принципами  виробництва і послідовно набували навичок і вмінь користуватися простими знаряддями праці. Завдання полягало в тому, щоб школа готувала не спостерігачів тих чи інших процесів виробництва, а безпосередніх учасників продуктивної праці.

Нові навчальні програми визначали мінімум політехнічних знань, умінь і навичок, які повинні засвоїти учні в процесі вивчення основ наук та занять у майстернях, на навчально-дослідних ділянках, при проведенні  практикумів з основ виробництва і ручної праці.

На основі рішень ХХ з’їзду КПРС проведено чималу роботу щодо наближення школи до життя, до виробництва. У цій справі працівникам народної освіти багато допомагали організації, колективи промислових підприємств, колгоспи і радгоспи.

Школи міста набули певного досвіду в наближенні навчання до життя, до виробництва.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. –  Оп. 1. – Спр. 196. Звіт гороно про роботу шкіл за 1958–1959 навчальний рік. – Арк. 78.
  2. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. – Оп. 1. – Спр. 134. Текстовый отчет гороно об учебно-воспитательной работе в школах за 1955–1956 учебный год. – Арк.3.
  3. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. – Оп. 1. – Спр. 158. Звіт гороно про роботу шкіл за 1956–1957 навчальний рік. – Арк. 4.
  4. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. – Оп. 1. – Спр. 182. Звіт гороно про роботу шкіл за 1957–1958 навчальний рік. – Арк. 114/
  5. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. – Оп. 1. – Спр. 199. Звіт гороно про роботу шкіл за 1958–1959 навчальний рік. – Арк. 78.
  6. Архівний відділ Білоцерківської міської ради. – Ф.7. – Оп. 1. – Спр. 229. Звіт гороно про роботу шкіл за 1959–1960 навчальний рік. – Арк. 62.
  7. Закон про зміцнення зв’язків школи з життям і про дальший розвиток народної освіти в Українській РСР. – К., 1959. 
  8. Народное образование в СССР. Сборник  документов 1917–1973гг. – М.: Педагогика, 1974.– 362 с.
  9. Основні документи про школу. – К.: Рад.школа, 1973.