13 липня 1896 року народився Грищенко  Микита Минович

Могила_Микити_ГрищенкаГрищенко  Микита Минович, учитель педагог, організатор освіти, фахівець з історії освіти України  народився 27 вересня 1900 р. у  с. Трушки Білоцерківського району у великій селянський родині, де рано призвичаївся до праці. Початкову освіту здобув у місцевій двокласній земський школі. Через матеріальну скруту не зміг продовжити навчання й у 1915 році пішов на заробітки до Білої Церкви.

Потяг до вчительської професії М.М.Грищенко  реалізував лише після закінчення Громадянської війни, коли в 1920 р. він став студентом Київських українських трирічних педагогічних курсів  ім. Б. Грінченка.

По закінченні навчання (1923) М.М.Грищенко продовжував освіту протягом наступних трьох років на юридичному факультеті Київського інституту народного господарства ім. Е. Бош.

З 1926 року молодий фахівець починає активну діяльність у системі народної освіти: працює директором школи, районним і окружним інспектором відділу трудшкіл, у 1929 році – директором Київського українського педтехнікуму. Пізніше М.М. Грищенку було доручено очолити Інститут соціального виховання. Через деякий час цей інститут зазнав іще глибшої реорганізації, перетворившись у Київський педагогічний інститут ім. О.М.Горького.

 У воєнні роки М.М.Грищенко перебував у евакуації в казахському місті Кзил-Орда, де працював викладачем Об'єднаного українського державного університету (ОУДУ).

З початку звільнення України від фашистської окупації  М.М.Грищенка відкликають до Києва й доручають керувати управлінням шкіл  Наркомосу УРСР. У надзвичайно важкі роки (1943-1948) він віддає свої сили відновленню зруйнованої війною  системи народної освіти. За безпосередньої  участі М.М.Грищенка відбулися становлення й розвиток освіти і школи на Закарпатській Україні, що увійшла після війни до складу СРСР.

У 1945році в м. Києві була започаткована діяльність Науково-дослідного інституту дефектології (НДІД), який надавав кваліфіковану методичну допомогу школам для дітей з особливими потребами. М.М.Грищенко очолював цей інститут у 1948–1955рр. На цій посаді особливо проявилися організаторські здібності Микити Миновича як вченого-педагога, його прагнення всіма можливими засобами налагодити ефективну роботу на цій ділянці освіти, що потребувала особливого ставлення, гуманізму й милосердя.  Під його орудою за скрутних повоєнних умов невеликим штатом наукових працівників було складено навчальні плани і програми. Посібники, методичні й дидактичні розробки для всіх типів спецшкіл, створено низку підручників з української мови і літератури для них. Зокрема,  М.М Грищенко був автором «Читанки для IV класу допоміжної школи» (1953) та «Літературної читанки для VII класу допоміжної школи» (1956), які витримали декілька перевидань.

З 1955 року  М.М. Грищенко три роки керував Науково-дослідним інститутом педагогіки УРСР (НДПІ).

В 1946 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену історії  народної освіти в Україні у роки Великої Вітчизняної війни, а в 1955 р. у Москві захистив докторське дослідження на тему «Школа Української РСР у період між XVIII і XIX з’їздами  Комуністичної партії Радянського Союзу (1939-1952рр). Ця праця складалася з чотирьох томів і містила величезний документальний матеріал, зібраний ученим. Власне, завдяки цим фундаментальним працям М.М.Грищенка вважали зачинателем наукової розробки історії школи в УРСР за умов радянської влади. У 1957 році він одержав звання професора. 

У 1962 ­– 1975рр. професор М.М. Грищенко завідував кафедрою педагогіки КДІ. В науковому плані вчений продовжує розвідки з історії розвитку шкільництва в Радянській Україні, а також розширює тематику своїх педагогічних праць дослідженнями з проблем дидактики вищої школи, а саме: «Народна допомога школі» (1948), «Організація методичної роботи в спеціальній школі-інтернаті» (1955), «Розвиток народної освіти на Україні за роки Радянської влади» (1957), «Народна освіта в західних областях Української РСР» та інші. Творча спадщина М.М.Грищенка налічує більше як 150 праць, які є джерелом  знань про стан і характерні проблеми шкільництва й педагогічної науки України на певному, радянському, відтінку історії, про чинники та умови, що впливали й спрямовували розвиток школи, тобто виступають свідченням епохи.

Помер М.М.Грищенко 17 листопада 1987 року похований у м. Києві.

 

 (За матеріалами книги «Українська педагогіка в персоналіях», т.2).